Клієнт

Коли ми виграли тендер Dejure, то знали, що фундації потрібне відео про усиновлення старших дітей [адже, чим старша дитина, тим нижчий відсоток того, що вона знайде свою майбутню родину]. Завданням тендеру був пошук креативної форми, як про це розповісти.

І ми вирішили створити анімаційний ролик. 

На це було кілька причин: 

1. Глибший сторітелінг. Через ілюстрації можна зобразити будь-що. Тому з їхньою допомогою ми легко можемо показати внутрішній світ дитини й дорослих, їх переживання чи радість. 
2.  Відсутність обмежень. Усі локації та персонажі — лише в нашій голові. І ми можемо створити все, що задумали.  
3. Можливість вирізнитися. Анімація дозволяє виділитися, бути іншими, а, відповідно, і запамʼятатися глядачеві за допомогою стилістики, кольорів  та персонажів. 

Це і підкупило сердечко Dejure. І ми почали пропрацьовувати сторітелінг. 

Ідея

Dejure поділились з нами статистикою: 70% дітей, які потребують усиновлення, — старші 5 років. Але майбутні батьки роблять ставку саме на усиновлення немовлят та тодлерів. 

Вони хотіли наголосити у ролику, що дитинство не закінчується в 5-річному віці. Навпаки, воно тільки починається, і дитині ще можна подарувати багато щасливих моментів. 

Нашим же бажанням було розповісти історію, яка буде теплою, але водночас дивуватиме. Тому ми вирішили поставити в центр сторітелінгу головного героя, який згадує своє життя: від моменту, як став батьком до першої поїздки на велосипеді. Але найважливіший момент — наприкінці ролику, коли ми дізнаємося, що наш герой був усиновленим в 5 років. 

Ключовий меседж нашої історії — БУТИ РАЗОМ. Адже найкраще, що ми можемо зробити для дитини — це створювати з нею спогади. Увесь сюжет відеоролика буде побудований на спогадах, які йому дала нова сімʼя. 

Ми хотіли боротися з основним страхом дорослих, які тільки вирішили всиновити дитину: страх, що вона виросте “неправильною”. У ролику ми показали, що дорослі самі формують середовище в якому живе дитина. 

“Разом з Dejure ми прописали ситуації, які є новими для людини з дитячого будинку: вперше розрахуватися банківською карточкою [після того, як самостійно обрав одяг в магазині],  спуститися у метро, готувати собі їжу[так, навіть такі прості речі], побувати на морі, і навіть вперше промовити “мама. тато”. Усі ці моменти можуть здатися банальними, але вони легко зчитаються як трушні для тих, хто розуміє реальність життя в дитячих будинках, — Марʼяна, копірайтерка. 

‍

‍Ілюстрації

“Оскільки спогади нашого героя про його дитинство — це основа відео, то загальний стиль і настрій мав бути теплий, мрійливий, трішки ностальгійний.  Ситуації та ілюстрації мали заглибити глядача в дитинство, нагадати йому про цю щасливу й безтурботну пору. Ми хотіли спершу розслабити глядача, щоб наприкінці, коли ми побачимо, що наш герой усиновлений з дитбудинку — для нас було ця інформація стала пробудженням”, — Оля, артдиректорка, ілюстраторка.

Найважчим було промальовувати героя в різний його вік, адже ми омолоджуємо його, приблизно з 30-річного Олександра до 5-річного Сашка. Міняється його статура, зовнішність, риси стають дитячими [й наївними]. 

‍Результат

Наш ролик показували у метро та кінотеатрах столиці.

А саме відео отримало теплі реакції від глядачів [а це саме те, чого ми хотіли], як в Yotube, Instagram так і в Tiktok. 

‍